Людське життя неможливо зрозуміти без Бога. Як би ми не намагалися, жодна душа не може по-справжньому зрозуміти своє місце в цьому світі, не знаючи його Архітектора. Напротивагу цьому, ми живемо в час, коли все більше людей стверджують, що Бога немає. І, незважаючи на те, що кількість таких людей зростає, заперечення Бога – це не нове явище. Твердження «Бога не має», ми зустрічаємо навіть в самому Святому Письмі.
Спотвореність та прийняття бажаного за дійсне
Коли цар Давид написав Псалом 13, він, очевидно, спостерігав тотальну безбожність навколо себе:
‘Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога! Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!…’
Псалом 13:1
Зауважте, що Давид описує твердження «Нема Бога!», як таке, що йде від серця, про яке Святе Письмо говорить як про основу нашого існування. Справжній стан чоловіка чи жінки можна зрозуміти, почувши їхнє серце, бо, як каже Ісус, «бо чим серце наповнене, те говорять уста» (Матв. 12:34).
Глупота, зазначена в цьому вірші, пояснюється не відсутністю інтелектуальних здібностей, а наявністю моральної розбещеності. Дурню не бракує здатності міркувати. Навпаки, він зловживав здатністю міркувати, зробивши помилковий висновок: «Бога немає».
Олдос Гакслі, англійський письменник, есеїст і критик, який сформував атеїстичну думку на початку двадцятого століття, був відтвердим у своїх ствердженнях, що він «мав прагнення того, щоб світ не мав сенсу» – мотиви, які, зрештою, виявились сексуальним і політичним звільненням. Іншими словами, він приєднався до незліченної кількості інших, які кажуть: «Я не хочу, щоб був Бог. Бо якщо Бог є, то я маю приховану підозру, що Він має щось мені сказати, і перше, що Він має сказати, може бути не тим, що я хочу почути».
Ми знаходимо подібні спотворені та бажані думки, подібні до цього в книзі Старого заповіту Йова 21:14–15, де описуються нечестиві, які пожинали великі матеріальні благословення та втіхи:
‘А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем! Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?’
Бог «вічність поклав їм у серце» (Ек. 3:11), але через нашу вперту, корисливу природу ми придушуємо просту правду про Нього та ставимось до неї з відразою.
Проте заперечення Бога не завжди приймає форму явного протесту через слова. Іноді наші вчинки говорять за нас, наприклад, коли ми не покладаємось на Бога або плануємо своє життя без посилання на Нього. Як сказано в Римлянам 1:18–21, справа не в тому, що ми не знаємо Бога. Швидше, проблема полягає в тому, що ми «правду стримуємо неправедністю», яку творіння робить такою простою, і «пізнавши Бога, не прославили Його як Бога, не подякували Йому”.
Що привертає погляд Бога
З огляду на те, що вся історія, здавалося б, нескінченний заколот, у нас може виникнути спокуса поставити під сумнів Божу здатність втілювати Його план або пожаліти Його. Але Бога жодним чином не можуть применшити навіть найвідоміші твердження. “Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все” (Дії 17:25). «Земля і все, що наповняє її, Усесвіт і всі ті, які живуть у ньому, — вони Господні.» (Пс. 23:1, переклад Туркменяка) «і немає нікого, хто чинитиме опір Його руці» (Дан. 4:35, переклад Туркменяка).
І все ж, незважаючи на те, що ми Йому не потрібні, наш милостивий Бог не задоволений спостерігати, як ми занепадаємо у нашому бунті. Він бажає дарувати непохитну любов і милосердя – навіть тим, хто відкинув Його. Хто має право на таку благодать? Красиві люди? Геніальні люди? Законослухняні люди?
Добра новина для непокірних полягає в тому, що Бог не шукає в нас якихось заслуг. Натомість Він шукає тих, хто готовий визнати перед Ним свої недоліки, свою потребу. Як запевняє нас апостол Іван: “Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоби простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності.” (1 Івана 1:9, переклад Туркменяка).
Погляд Бога привертають не м’язи, розум чи краса. Сам Бог каже, що Він дивитиметься на тих, хто «смиренний і впокорений духом» і хто тремтить «перед Моїм словом» (Ісаї 66:2). Навіть якщо ви сказали Йому: «Залиш мене в спокої, Боже, я не хочу мати з тобою нічого», Його благодаті достатньо для тебе — якщо ти достатньо смиренний, щоб визнати свій бунт і визнати свою потребу в Ньому.