Християни не вільні від болю в цьому житті. Поп-теологія може намагатися сказати нам, що маючи достатню віру, ми не зіштовхнемось з душевним болем і не почуватимемося розчавленими гріхом та його наслідками. Але Біблія не погоджується. Правда полягає в тому, що неможливо завжди жити на високій хвилі. Води неминуче спадають, та іноді нам доводиться відступати в гавань і чекати, поки Бог поверне приплив.
Псалом 6, один із семи псалмів покаяння (разом із Псалмами 31, 37, 50, 101, 129 і 142), показує нам Давида в момент відпливу — у момент слабкості та проблем, спричиненими його діями. Це показує нам, що в житті Божого народу не тільки напружені, сповнені неприємностей періоди, що виникли в наслідок наших та чужих гріхів, є нормальними. Але й також вказує на те, що Бог завжди виконує обіцянку дати полегшення всім, хто довіряє Йому.
Застрягнуті у відчаї
Зверніть увагу, що Давид не починає Псалом 6 спробою “продати” себе Богові, намагаючись видати себе кимось, ким він не є. Він визнає відразу: “я ж бо слабий” (вірш 3). Він знає, що немає сенсу намагатися видавати хоробрість перед Богом, бо Він випробуває нас, знає наше сидіння, вставання та розуміє нашу думку здалека. (Пс. 138:1–2).
Давид продовжує у вірші третьому шостого псалма: «тремтять мої кості». Жоден конкретний гріх не згадується, але ми можемо зробити висновок з попереднього вірша, що Давид має на увазі власне беззаконня.
Чи тремтіли коли-небудь ваші кістки через гріх, тому що ви бачили, що живете перед Богом не так, як належить? Для Давида тягар життя в брехні перед Богом і вдавання перед ближніми пригнічує. Якою б не була конкретна провина, його “душа …. сильно стривожена” (вірш 4).
Застрягти під час відливу у болоті через власний гріх чи гріхи, який зроблений кимось – забирає нашу енергію. Ми більше не маємо духовної життєздатності, як колись. Темні хмари, як тіні, нависають над нашою вірою. Те, що колись було відданістю, стає тягарем. Те, чим ми раніше насолоджувалися, ми ледве терпимо. Усе це вказує на духовну хворобу, мертвість, яка охоплює нас.
Такі почуття, як бур’ян у саду. Вони виникають епізодично, потім починають розмножуватися і, зрештою, вкорінюються. У той день, як ви їх вперше помітите, ви можете подивитися на них і просто посміхнутися. Але коли вже виростає сад, глянувши на нього, ви будете приголомшені. Коли Давид писав псалом 6, стан душі Давида був занепалий. Він не подбав про свої бур’яни, і був кинутий у відчай. Тож не дивно, що Давид каже: «Змучився я від стогнання свого» (вірш 7), що його сльози обмивають його ложе (вірш 7), і що його око «зів’яло з печалі» (вірш 8).
Подібно до Давида, для нас цілком нормально бути приголомшеними серйозністю нашого гріха. Але надія на приплив та на квітучий сад залишається.
Звільнений на Хресті
У першому вірші можна помітити, що Давид не відповідає на свою агонію словами: “Господи, будь ласка, не карай мене”. Він не намагається уникати своєї провини. Він цілком усвідомлює свою потребу в докорах. Проте Давид також знає, що він може розраховувати на те, що Бог змилосердиться і докорить йому не в гніві (вірш 2), а в Своїй непохитній ласці (вірш 5). Давид може навіть молитися: «Помилуй мене, Господи,» (вірш 3).
Ми всі потребуємо благодаті, особливо у важкі часи. Якби ми отримали те, що заслужили, у нас були б проблеми. Якби ми спробували звільнитися від тягаря, ми б не змогли цього зробити. Отже, тільки в Бога ми можемо шукати милості, молячись: «Позбав мене від того, що я заслужив».
І Бог дивиться з неба, Він розглядає хрест і Він бачить Свого Сина. І дивлячись на Христа, Який «Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево» (1 Пет. 2:24), Він дарує милість тим, хто кається, тим, хто визнає свій гріх. І оскільки Христос поніс покарання за наші гріхи, Він не приходить, щоб покарати нас вдруге. Христос поніс усе покарання. Христос поніс увесь біль. Христос заплатив за все.
Якщо ми намагаємося у свій спосіб нести покаяння за наші гріхи, намагаючись покращити своє становище перед Богом власними зусиллями, тоді ми виявляємо, що ніколи не розуміли по-справжньому жертви Христа та прояву Божого милосердя на Голгофі. Це вершина самовпевненості думати, що ми коли-небудь зможемо заплатити або навіть почати зменшувати свій борг гріха. Отже, коли ми зіштовхуємось з тим, ким ми є насправді — «винними, підлими та безпорадними», — ми дивимось убік на того, хто став нашою гарантією: лише на Христа.
Господь чує
Хрест, зрештою, є джерелом визволення, про яке благає Давид (Пс. 6:5, 9–11). Там на хресті безмірне милосердя. На хресті Бог скасовує записи наших гріхів і присоромлює наших ворогів (Кол. 2:14–15). Так, хрест Христа зіштовхує нас з нашою провиною і ставить на коліна, але благодать і милосердя, якими нас Бог щедро одаровує, також підводять нас на ноги. Бог, який зустрічає наші зачерствілі серця, є тим самим Богом, який дарує нам покаяння (2 Тим. 2:25) і звільняє наші уста, щоб прославляти Його.
Завдяки Христові Бог чує наш плач і відчай (Пс. 6:9) — і якщо ми пізнали й полюбили Його милосердя, тоді ми можемо стверджувати разом з Давидом: «благання моє Господь вислухає, молитву мою Господь прийме прийняв мою молитву» (Пс. 6:10). Незалежно від того, наскільки ми почуваємось пониженими, винними чи пораненими чи побитими руками інших, Бог може перетворити нашу скорботу на танець і зодягнути нас у радість (Пс. 29:12).
Бог не гарантує, що хвиля повернеться, як тільки ми звернемося до Нього, але надія ніколи не є далекою для тих, хто довіряє Йому.
