Пророцтво Ісаї в переспіві Франка.
(Докінчення)
Глава п’ята.
I.
І заспіваю милому мому Про виноградник єго:
Має мій милий близь свого дому Винний на горбі город.
Огородив го, камінне з нього
Вибрав і насадив
Винной лози і серед нього Вежу прилагодив,
Прасу поставив і ждав дня того,
Аж плоди принесе, —
Але бо він му мість нагороди
Вино уродив пусте.
Скажіть тепера ви, людські мужі,
Єрусалимляни, ви,
І розсудіте, чом ми не служить
Мій виноградник, єсли
Всьо починив’єм, що було треба,
Слим ся о всьо постарав?
Чом ми мість доброго винограду
Грозди порожнії дав?
Отож вам кажу, що я зділаю
З моїм городом винним:
Пліт в нім розберу, пустков оставлю,
Щоб по нім всякий ходив.
Звалю ограду, нехай потопчуть
Поле неплідне єго, —
Ніхто не зоре, ніхто не скопле,
Най пораста буряном!
Бурян і терне нехай го вкриє;
Хмарам розкажу також,
Щоб не спускали на єго ниви
Ані росу, ані дождж!
II.
Чи ж Господній виноградник
Не єсть дім Ізраїля?
Чи ж усіі людські роди
Не суть рук Єго діла?
Господь правди в нас шукає,
Але тут лиш утискає Оден ’дного;
Він чекав Справедливих наших справ,
Але тільки гамір чує,
Як насиліє лютує.
Горе вам, котрі до свого
Придаєте дім чужий.
Котрі поле брата свого
Відбираєте насилу,
Доки не стане для нього
Місця, — якби лиш судилось
Вам єдиним жить на земли!
Рек до мене Господь Сил,
В у шах моїх Єго слово:
Амінь, аміні», домів много
Буде пусткою стояти, —
Доми краснії, палати
Без властителя будуть!
Горе тим, що устають
Зрана, щоб скорійш упитись!
А цимбали і музики
Й вино на їх учтах є,
Лиш ніхто там не згане
Про закон святий, великий;
Діла рук Господних їм
Марнії, як прах і дим.
Тож в неволю я віддам
Сей народ тяжким врагам,
Бо погані єго справи:
І потужний їх загине
У неволі і без страви
З голоду богач умре,
А народ, мов на пустини,
Без води на смерть усхне.
Бачте, пекло отворило
Своє гирло і над міру
Свою пащу розвернуло, —
А до неї їх царі, їх потужні — лиш загули,
І поспільства і усі,
Що ся радують і грають
У гріхах ту на земли.
І так похилений буде
Чоловік, а муж гордий
Понижен буде, і труди їх неправі, наче прах,
Вітр розвіє по землях.
III.
Але Господь Сил у суді
Вознесеться, а Святий
В справедливости всім людем
Своїм вкажесь в день оний.
І овечки муть звичаєм
Своїм, пастись, з чужини
Прийдуть люди і неправих
Добра возьмуть в день оний.
Горе тим, которих в узи
Марности гріх пов'язав,
Которі горді і дужі
З Господних сміються справ!
Що говорять: Най прибуде,
Най не бариться, прийде
Єго слава й суд на люде,
Щоб узрілисьмо усе!
Най зблизиться, нехай стане
Єго рада пресвята,
Бог Ізраїля най встане.
Хочем взріть Єго діла!
Горе тим, що називають
Злеє добрим, добре злим,
Що із світом тьму міняють
І солодке із гірким!
Горе тим, що видаються
Мудрими перед людьми,
Що між розтріпних кладуться,
Хоч сами раби суть тьми!
Горе тим, що ся впивають,
І таким, котрі за дар
Право н правду злим признають,
Суд продають, як товар!
Що осудять справедливих,
Синів правди обсміють!
Їм Господь посмієсь в хвили,
Як на Єго стануть суд!
IV.
Тож як огняний пламень паздір'є
Нищить, палить,
І як полову іскра горюча
В попіл травить,
Так і безбожний рід їх пропаде,
Так зогниє,
І буйний вітер прах їх розвіє,
Слід їх затре!
Бо пути праві вони повергли
Господа Сил І погорділи Єго законом
Й словом святим.
Тож запалився против безбожних
Господень гнів,
І всемогучу руку святую
На них Він звів.
І поразив їх своєв рукою,
Аж гір верхи
Гордих здрожали пред гласом грому
Господа Сил!
Трупи безбожних, як гній, по пути
Валялися.
Але не досить ще гніву Бога
Ізраїля.
Не угасилась ще Єго ярість
Тяжка, страшна,
Єще простерта Єго грізная,
Сильна рука!
Нарід далекий страшну хоругов
Свою взнесе,
Як з кінця світа Господь го гласом
Своїм призве.
І не зструдиться, з сил не опаде
Жаден із них,
Не задрімає ані пред ділом
Він не заспить.
Поки на бедрах їх не розіпнесь,
Ані урвесь,
При їх обув'ю жадної хвилі
І ременець.
Стріли їх острі, тугі їх луки
Нап’яті все,
Копито коней їх, яко камінь,
Сильне й тверде.
Возів колеса їх, яко буря,
Ричать, як льви:
Рикнуть, як скимни, пірвуть здобич: нев
Будете ви!
Пірвуть вас кріпко і понесуть вас,
А не буде
Того, хто б вирвав вас із їх пащі
Ув оний день. —
Буря повстане, шум піднесеся,
Як моря шум,
Рід їх пропаде, поданий буде На згубу й глум.
І як поглянем в той час на землю, —
Тьма там і злих
Смерть і затрата, бо скриєсь світло
При згубі їх!
Джерело: Релігічно-освітній місячник "Українська Реформація", березень, 1930 року
