«Пам’ятай про дні давні,
Повторення Закону 32:7
розважайте про роки усіх поколінь, –
запитай свого батька,
і покаже тобі твоїх тих старших,
а вони тобі скажуть»
Книга Повторення Закону складається із трьох прощальних проповідей Мойсея — його останніх слів настанови для ізраїльтян наприкінці свого визначного 120-річного життя. Першій проповіді пасувала б назва «Розповідь про Божу роботу спасіння» (Повт. 1:1-4:43); другій — «Повторення Закону» (Повт. 4:44-26:19); а третій — «Передбачення майбутнього» (Повт. 27-30). Книга завершується смертю Мойсея та призначенням Ісуса Навина новим лідером Ізраїлю (Повт. 31-34). Мойсей виголосив ці проповіді наприкінці довгої мандрівки пустелею, у перший день одинадцятого місяця сорокового року виходу. Тобто до великого входу в Ханаан залишалось два місяці й десять днів (Повт. 1:3-5). Головною аудиторією послання було друге покоління, яке народилося в пустелі, оскільки всі військові першого покоління повмирали до переходу через потік Зеред (Повт. 2:13-15). Мойсей проповідував зі щирим сподіванням, що це друге покоління в пустелі продовжить дотримуватися віри та слухатися Слова Божого, живучи в Ханаані.
Пісня Мойсея в 32-му розділі книги Повторення Закону торкається похмурої теми зради Ізраїлю, їхнього падіння та, як наслідок — Божого суду. Але її основним посланням є безмежна Божа любов й милосердя до Свого вибраного народу. Називаючи ізраїльтян пестливим іменем «Єшурун» (Повт. 32:15), Мойсей бажав закарбувати в їхніх серцях істину про Бога, який вибрав їх ще перед початком віків. Він суверенно править всією історією, Він є джерелом усього благословіння, і Він керує їхнім майбутнім.
У Повт. 32:7 Мойсей висловив занепокоєння з приводу зловісних подій, які могли відбутися після того, як ізраїльтяни ввійдуть в ханаанський край та осядуть у ньому. Він наполегливо застерігав їх, аби вони запобігли цим подіям. Відтак, дав їм три конкретні накази: «Пам’ятай про дні давні», «Розважайте про роки усіх поколінь» та «Запитай свого батька». Це, безперечно, є проявом Божої палкої любові до Свого вибраного народу. Привертаючи їхню увагу до ходження шляхом віри у «дні давні» та «роки усіх поколінь», Мойсей сподівався, що ізраїльтяни, які невдовзі заволодіють ханаанським краєм, також продовжать ходити у вірі.
Мойсей проголосив, що Бог вибрав ізраїльтян Своїми спадкоємцями ще до створення світу (Повт. 32:8-9; Еф. 1:4-5), і що ханаанський край був приготований як спадок для Його народу (Повт. 32:49). Таким чином, вони мали суворо дотримуватися цих трьох наказів, аби повністю успадкувати той край. Сьогодні ці три накази є основним кодексом поведінки для християн, які мандрують до Небесного Царства, до духовного Ханаану.
Перший наказ: Пам’ятай про дні давні
1. «Дні давні» в світлі Божої історії спасіння
Гебрейський термін для позначення «днів давніх» – це ימות עולם (yěmôṯ ‘ôlām). Він стосується не просто минулої історії, а радше історії, ознаменованої виконанням Божого Слова та Його обітниці спасти людство (Повт. 4:32; Пс. 76:6-7, 12-13, 77:1-8, 142:5; Іс. 46:9). Термін «дні давні» охоплює доволі великий проміжок часу, що сягає аж до самого початку та покриває увесь час тривалості Божої роботи спасіння. Це видно з двох гебрейських слів, із яких складається вираз «дні давні»: (yěmôṯ), множина слова יום (yôm), тобто «день», та עולם (‘ôlām), тобто «довготривалість», «давнина», «вічність» або «нескінченність».
Для Мойсея «дні давні» охоплюють наступні події:
1. Гріхопадіння Адама і Єви в Едемському саду
2. Жорстоке вбивство, скоєне Каїном, та безбожні вчинки його нащадків
3. Часи Ноя, переповнені гріхом та безбожністю
4. Спорудження Вавилонської вежі та бундючність людини
5. Завіт смолоскипа, даний Авраамові в 15-му розділі книги Буття
6. 430-річне рабство Ізраїлю в Єгипті
7. Славний вихід з Єгипту
8. 40 років випробувань у пустелі
Божа відданість справі спасіння залишається непохитною до сьогодні, попри дедалі більші гріхи людини після падіння й вигнання з Едемського саду. Таким чином, «дні давні» – це дні та роки роботи Божої, відзначені Його палкою любов’ю та сльозами. Пророк Єремія говорить про ті дні як про «давні стежки» та «добру дорогу» (Єр. 6:16). «Добра дорога» – це шлях віри, яким відбувалося виконання месіанської обітниці. Це дорога страждань, яка вимагає від людей віри участі в постійних битвах зі злом для того, аби підтримувати добро й долати будь-яке лихо, що може трапитися на шляху (Євр. 11:36). На щастя, вона обіцяє благословіння миру в кінці (Єр. 6:16б). Весь цей шлях стиснуто в родоводи у книзі Буття. Іншими словами, сліди подій давніх, доброї дороги, палкої Божої любові та Його сліз і ревності було поміщено у родоводи.
2. Пам’ятай
Термін «пам’ятати» гебрейською звучить як זכר (zāḵar). Це слово означає «пам’ятати», «запам’ятати» (Вих. 13:3, UMT), «згадати» (Йов 7:7, УТТ; Пс. 62:7), «думати у світлі майбутнього» (Іс. 47:7) та «нагадувати». В оригінальному гебрейському тексті книги Повторення Закону це слово зустрічається 15 разів (Повт. 5:15, 7:18 [двічі], 8:2, 18, 9:7, 27, 15:15, 16:3, 12, 24:9, 18, 22, 25:17, 32:7). Людські істоти схильні забувати навіть надважливі події через певний час або зі зміною поколінь. Чудовим прикладом цієї істини є головний чашник, чий сон розтлумачив Йосип (Бут. 40:23).
Безперечно, історія ізраїльтян сповнена подій, занадто ганебних, аби про них згадувати. Вони провели 430 років у рабстві в чужій країні (Вих. 12:40-41) та блукали пустелею упродовж 40 років, не маючи власної землі. Ті 430 років у Єгипті були настільки важкими, що Біблія часто прирівнює Єгипет до залізної печі (Повт. 4:20; 1 Цар. 8:51; Єр. 11:4). Через Мойсея та інших пророків, яких Бог посилав до ізраїльтян впродовж віків, Він спонукав їх пам’ятати про огидні роки єгипетського рабства (Вих. 13:3, 14, 20:2; Повт. 5:6, 15, 6:12, 7:8, 8:14, 13:6, 11, 15:15, 16:12, 24:18, 24:22; Іс. Н. 24:17; Суд. 6:8; Єр. 34:13; Мих. 6:4). Ба більше, Він наказав пам’ятати про те, як дозволив їм страждати в пустелі (Повт. 8:2, 9:7). Народи, які легко забувають про часи своїх страждань, приречені на ще більші страждання у майбутньому.
Бог не звелів ізраїльтянам наказовим способом «пам’ятати», не допомігши їм у цьому. Він встановив різні дні пам’яті, аби про «дні давні» згадували вічно. Також Він призначив різні об’єкти пам’ятками для Свого народу. Іменником, який походить віддієслова «пам’ятати» (zāḵar) є זכרון (zikkārôn), що означає «пам’ятка» або «нагадування».
По-перше, Бог призначив дні пам’яті на згадку про великі історичні події. Він встановив день Пасхи та наказав Своєму народові «святкувати його як вічну постанову» (Вих. 12:14, 17, 24). Відповідно, ізраїльтяни дотримувалися Пасхи, споживаючи прісний хліб та гіркі трави на згадку про Божу спасительну роботу перед виходом, коли ангел смерті проминув їхні доми та зберіг їхнє життя (Вих. 12:8; Чис. 9:11).
І станеться це за знака на руці твоїй і за пов’язку поміж очима твоїми, бо силою Своєї руки вивів нас Господь із Єгипту.
Вих. 13:16
Окрім дня Пасхи, Бог також повелів ізраїльтянам відзначати свято Тижнів і свято Кучок як нагадування про грандіозну та дивовижну благодать спасіння, яку Він виливав наних упродовж їхньої історії (Вих. 34:22-23; Повт. 16:16). Крім того, Він наказав їм дотримуватися Його святих субот: «Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь» (Вих. 31:13). Він теж сказав: «І також дав Я їм Свої суботи, щоб були вони знаком поміж Мною та між ними» (Єз. 20:12, 20).
По-друге, відколи Бог почав заступницьку роботу в історію людства, Він спонукав людей зберігати певні об’єкти як пам’ятки. Це було зроблено для того, аби вони пам’ятали про Божу благодать, котра виливалась на них в часи лиха й дякували Йому. Коли 250 начальників громади разом з Кореєм та його спільниками зібралися проти Мойсея та Аарона (Чис. 16:1-3), земля відкрила уста свої та поглинула їх і всіх людей Корея разом з їхнім майном (Чис. 16:31-35). Тоді Мойсей отримав повеління від Господа сказати Елеазарові: «…кадильниці тих грішників… нехай вони зроблять із них биті бляхи на покриття для жертівника… І будуть вони знаком для Ізраїлевих синів» (Чис. 17:1-5). Нижче наведено ще декілька прикладів пам’яток, які згадуються в Біблії. Коли ізраїльтяни піддали сумніву авторитет Мойсея та Аарона, аби припинити їхнє нарікання, Бог зробив так, що Ааронова палиця зацвіла. Він наказав Мойсею помістити цю палицю в ковчег завіту, щоби берегти на ознаку для неслухняних синів (Чис. 17:25). Також Він наказав їм заховати до посудини манну – їжу, якою годував ізраїльський народ у пустелі, – аби вона зберігалася в ковчезі завіту для їхніх нащадків (Вих. 16:32-34). Відтак повелів заховати там також і дві таблиці заповіту (Повт. 10:2, 5). Таким чином, палиця Аарона, що розцвіла, посудина з манною та дві таблиці завіту зберігалися в ковчезі як пам’ятки, щоб упродовж поколінь нагадувати Божому народові про Його благодать (Євр. 9:4).
Мідяний змій, якого Мойсей зробив та підніс на жердині під час блукання в пустелі, також зберігся як пам’ятка (Чис. 21:4-9; 2 Цар. 18:4). Коли ізраїльський народ помирав від пекучих укусів змій через свої нарікання на Бога, Він наказав їм дивитися на змія, зробленого з міді, щоби зцілятися й жити далі. Цей мідяний змій був прообразом Ісуса Христа, якого приб’ють до хреста, щоб усі очі дивилися на Нього (Ів. 3:14-15). Водночас, він був нагадуванням того, що Бог залишається милосердним навіть у гніві.
Коли Бог дозволив Ісусу Навину після смерті Мойсея перевести народ через річку Йордан, Він звелів поставити пам’ятку для нагадування про чудо розділення води та осушення землі (Іс. Н. 3). Бог сказав їм поставити 12 каменів у двох різних місцях як вічний знак переходу Йордану (Іс. Н. 4:6). Господь наказав взяти перші 12 каменів із середини річки та поставити їх у Ѓілґалі (Іс. Н. 4:8, 20), а другі 12 каменів – у середині Йордану, на тому місці, де стояли ноги священників, які несли ковчег завіту (Іс. Н. 4:9). В Іс. Н. 4:7 Бог промовив: «І будуть ті каміння за пам’ятку для Ізраїлевих синів аж навіки». Наказ пам’ятати «дні давні» – це заклик до виявлення палкої Божої любові разом з Його благодаттю та веденням у часи страждань, лиха та випробувань, щоб ми могли глибоко усвідомити Його дивовижний план відкуплення.