*текст поданий нижче взятий з оригінального видання і не був адаптований до сучасної мови
У давних часах почитали люди сили й явища природи як богів, молилися до них і складали їм різнородні жертви. Між тими богами найвизначніше місце занимав бог сонця, якого уважали джерелом світла, тепла, життя. В честь бога сонця відбувалися різні обходи і свята, а найвеличавіші з них припадали тоді, коли наставала зміна в довжині дня і ночі. В грудні, коли день починав більшати, обходили народини світляного бога (свято Коляди), і в березні, коли день ставав довший від ночі, святкували перемогу тогож бога над темнотою і смертю (свято Марени); а в червні, коли день був найдовший, звеличували все- владу світла й сонця (свято Купала).
Всі поганські свята були звязані з різними звичаями і обрядами, які не загинули навіть після приняття Христіянства. І так, як поганських богів заступили христіянські святі (Ілля — Перуна, Власій — Велеса, Мати Божа — Перкунателє і др.), так сполучилися і змішалися поганські свята з христіянськими (свято Коляди з Різдвом, свято Марени з Великоднем, свято Купала з святом Івана і др.).
Найбільше’ поганських звичаїв заховалося в різдвяних святах. Звичаї ті походять головно з римського свята сатурналіїв, германського свята юль і славянського свята коляди.
В місяці грудні обходили римляни свято в честь бога Сатурна. Сатурн се — після переказу — король, за якого часів панували загальний мир і радість, свобода і рівність. Тому в часі сатурналіїв всі (навіть невільники) тішилися, бенкетували і обдаровували себе свічками і діточими забавками.
Германи святкували з початком січня свято юль. Це свято тривало 12 днів і було получене з жертвами і бенкетами. В часі цього свята панував загальний мир, а всяка праця спочивала, бо боги й духи померших відбували мандрівку по землі. Знайомі обдаровували себе, а дарунки розносив післанець, перебраний за козу.
Славянське свято коляди відбувалося тоді, коли сонце обіймає знову панування над світом. Свято починалося вечером. В світлиці застелювали стіл білим полотном, заставляли його різними стравами, а під стіл клали сіно. Цей вечір звався щедрим і ніхто не повинен був бути того вечора голодним. Тому багаті запрошували до себе бідних і обдаровували їх. Навіть звірята діставали подвійну скількість поживи. До вечері засідали не тільки родина й запрошені гості, але також і служба. Батько родини ділився зі всіми присутніми кусником хліба, при чім складали собі побажання щасливого нового року. Після вечері виходила молодь на гори і роздорожжя і розкладала там огні на знак побіди світла над темнотою. Дванадцять днів тривало це свято й нікому не вільно було працювати. Молоді хлопці перебиралися за медведів, вовків, або птахів, ходили від хати до хати, бажали господарям і одержували за це сушені овочі або горіхи. В часі свят виливали також віск і ворожили собі майбутнє.
Різдво Христове, як христіянське свято, починають обходити щойно в 3 ст. Східна церква обходить в 3 і 4 ст. Різдво Христове в дні 6 січня разом зі святом хрищення Христа. Звичай обходити день 25 грудня (після Юліянського календаря) як день народин Христа — появляється наперед в західній церкві около 354 р., переноситься в 378 р. до Константинополя, а потім поширюється по цілім сході. Від тої пори день 6 січня полишився в східній церкві, як день хрищення Христа (Йордан), а в західній церкві місце Йордану заняло свято „трьох королів“.
До поганських обрядів і звичаїв дещо додали, як ясла, звізду, співи, драми, а вкінці (в XVII ст.) ялинку, а дещо змінили, як напр. назва щедрового вечора полишилася при навечерії Бого- явлення, виливання воску перенесено на Андрея, багаті не запрошують бідних… і т. ін.
З приводу близьких різдвяних свят повинні всі застановитися, що з поганських звичаїв треба вже раз покинути, а що можна ще задержати.
Скільки бочок алькоголю випивають „побожні христіяни”, скільки розбитих голов бачимо в часі свят, скільки людей відхорує святочні бенкети?
А цеж має бути свято на памятку різдва Ісуса, котрий приніс світові нове духове життя!