«Чи ви віруюча людина?» Те, як ви відповісте на це запитання, залежатиме від того, чим, на вашу думку, віра є насправді. Враховуючи всі помилкові уявлення та невірне використання слова “віра” в нашій культурі, не дивно, що ви можете вагатися з відповіддю.
Але питання віри — її сенс, об’єкт, зміст та значення — це не ті питання, які ми можемо дозволити собі ігнорувати. Віра є важливою справою, з якою ми повинні розібратися якнайшвидше, тому що «догодити ж без віри не можна» Богові (Євр. 11:6). Отже, впродовж нашого часу, як ми розглядаємо, що таке віра, продовжуйте задавати собі це запитання: «Чи я віруюча людина?»
Чим віра не є
Про віру говорять по-різному. Прагнучи підбадьорити друга, який переживає важкі часи, ви можете почути, як хтось каже: «Просто вір!». Або, можливо, ви чули, як люди говорять про їхню віру в політичного кандидата чи науковий прорив, який нарешті принесе зміни, потрібні нашому суспільству. Враховуючи, що існує так багато способів говорити про віру, ми повинні чітко пояснити, чим не є справжня, біблійна віра. Описуючи, чим віра не є, ми наближаємось до знання, чим вона являється. На додачу ми також виявляємо, що деякі речі, які ми вважаємо вірою, насправді вірою взагалі не є.
Є три поширені помилкові уявлення про біблійну віру, які ми повинні спростувати.
1. Віра не є релігійним почуттям.
Багато чоловіків і жінок стверджують, що вони люди віри, але коли ви запитуєте їх чому, вони кажуть: «Ну, я просто маю сильне відчуття всередині себе, що я християнин». Відповідно до цього стандарту, хтось може заперечувати божественність Ісуса Христа, відкидати Його жертовну смерть і не вірити в Його тілесне воскресіння, і при цьому вважатися християнином, тому що він має сильні почуття щодо цього.
Проте Святе Письмо вчить, що віра — це не суб’єктивне релігійне почуття, відокремлене від об’єктивної істини, яку відкрив Бог. Це не розпливчастий внутрішній досвід, який бере свій початок у самому собі.
Чи можемо ми назвати когось християнином просто на основі того, що відбувається в його кишківнику? Чи є християнином той, хто на нашу думку є таким, спираючись на суб’єктивні переконання? Зовсім ні! Чому ні? Тому що так сказано в Біблії! Це неодноразово нагадує нам про небезпеку бути введеними в оману своїми почуттями. У Приповістях Соломон пише: «Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врятований» (28:26). В іншому місці пророк Єремія розкриває цю істину глибше, стверджуючи, що «людське серце найлукавіше над все» ( Єр. 17:9).
Це не означає, що віра ніколи не зворушує і не схвильовує наші серця. Вона це робить! Євангеліє – це хвилююча новина. Однак справжня віра полягає не тільки в цьому. Сильні почуття, які вона породжує, ніколи не можна відокремлювати від об’єктивної істини, яка описана на сторінках Святого Письма. Що б це не було, це не біблійна віра.
2. Віра – це не приймати щось без доказів.
Інша поширена точка зору полягає в тому, що християнська віра вимагає від нас вимкнути свій мозок і відкласти його подалі, а якщо коротко – припинити думати. За цією думкою стоїть припущення, що якби ви вирішили шукати докази християнства, ви виявили б, що вони ненадійні; отже, єдиний спосіб бути християнином — це кинути себе в безглузде забуття. Тоді віра стає стрибком у невідомість, переконанням у те, що якщо я просто достатньо вірю й впевнений у цьому, тоді щось неправдиве може стати правдою.
Знову ж таки, Святе Письмо допомагає нам побачити правду ясніше.
Апостол Іван писав, що його свідчення стосувалося того, “що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя (1 Івана 1:1). Пізніше, у 1 Коринтян 15, апостол Павло описав сотні людей, які, як і Іван, були свідками того, що зробив Ісус, воскреснувши з мертвих (вірші 5–8). А віра тримається на доказах не лише очей, але й того, що вже давно засвідчило Святе Письмо. Книга Дії, наприклад, хвалить жителів Верії за те, що вони не просто повірили тому, що сказав Павло, але й і “писання досліджували день-у-день, чи так воно є” (Дії 17:10–12).
Отже, біблійна віра не просить нікого вимикати свої мізки. Це не «Просто віруй!» але «Вірю, бо…»
3. Біблійна віра – це не позитивний спосіб мислення
У книзі «Сила позитивного мислення» Норман Піл дає таку пораду щодо того, як, на його думку, люди повинні починати свій день: «Щоранку, перш ніж прокинутися, тричі скажіть вголос: “Я вірю”». Він не говорить, у що або в кого ви маєте сказати, що вірите, тому що, на його думку, це не має особливого значення. Головне, щоб ви просто вірили. Насправді вірити в щось — особливо в щось поза межами себе — зайве. І знову Боже Слово змальовує для нас іншу картину. У новозавітній вірі те, у що ми віримо, є вирішальним! Саме об’єкт віри надає цій вірі будь-якого значення. Біблійна віра — це не позитивне розумове налаштування, яке має на меті втілити у життя те, у що віримо. Добре мислити позитивно. Навіть правильно бажати бути поруч із позитивними людьми, а не з негативними. Проте позитивне мислення саме по собі не є біблійною вірою
Автор послання до євреїв пише: «догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (11:6). Справжня віра є надійною, тому що її об’єктом є Бог, Який повністю заслуговує довіри.
Що таке віра?
Якщо віра не є сильним почуттям, видаванням бажаного за дійсне чи позитивним мисленням – то що це? Автор послання до євреїв дає нам певну та чітку відповідь: «А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого» (11:1). Іншими словами справжня біблійна віра породжує впевненість щодо невидимих речей, на які ми, як послідовники Ісуса Христа, повинні сподіватися. Але це ще не все. Апостол Павло також пише: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8, курсив додано). Ви коли-небудь замислювалися, чому ви як віруючий, вірите у те, у що вірите? Коли ви стаєте на коліна й молитеся наодинці у своїй кімнаті, як ви можеш бути певні, що Бог чує всі ваші молитви? Звідки така впевненість? Лише в результаті того, що Бог з власної милості відкрив вам правду про те, ким Він є. Така віра породжує переконання. Така віра є даром від Бога, даром, який Він хоче, щоб ми отримали і насолоджувалися.
Що віра включає в себе
Біблійна віра включає три ключові риси:
1. Знання
Віра залежить від того, що можна знати про Бога. Фактично, Новий Завіт говорить, що віра передбачає пізнання Самого Бога. В Євангелії від Івана 17:3 Ісус говорить: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його». Як ми можемо пізнати Бога? В особі Його Сина, Господа Ісуса Христа! Говорячи про Ісуса, у Івані 1:18 сказано: «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був». Ось чому так важливо розглянути твердження Ісуса: пізнавши Його, ми пізнаємо Бога. І саме це знання про Бога дає нам основу нашої віри.
2. Згода
Відповідно до біблійної віри, наше знання про Бога має супроводжуватися згодою. Як тільки ми визнаємо, що певні речі правдиві і в них варто вірити, ми повинні насправді в них вірити! Біблійна віра — це, звичайно, більше, ніж просто згода, але ніколи не менше. Читаючи Біблію та розглядаючи твердження Ісуса Христа, ми виявляємо в Христі когось, хто змушує людей вірити — іноді навіть проти їхньої волі. Ми можемо сказати собі: «Я не хочу вірити в Ісуса. Я не хочу, щоб моїм життя хтось володів. Я не хочу нікому підкорятися». Але коли ми відкриваємо своє життя перед Христом, коли бачимо Його на хресті і коли розуміємо, що Він поніс за усі наші гріхи та бунт, Він примушує нас вірити. Коли ми бачимо Христа таким чином, за знанням прийде згода.
3. Довіра
Щира віра також передбачає довіру. Знання і згода самі по собі не роблять справжньої віри. У Якова 2:19 сказано, що «та й демони вірують, і тремтять». Демони не атеїсти. Вони навіть мають ортодоксальний погляд на Бога. Отже, якщо віра полягає лише в правильному розумінні Бога, ми повинні зробити логічний висновок, що демони мають рятівну віру. Але ми знаємо, що це не так.
Просте усвідомлення фактів не є вірою. Має бути рух від знання до згоди, який потім завершується довірою.
Заклик довіритися Христу — активно, а не пасивно — міститься в усіх Його запрошеннях. У Матвія 11, наприклад, Він каже: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.» (ст. 28–29). Зверніть увагу на дієслова: «прийдіть», «візьміть», «навчіться», «знайдете спокій». Це все слова дії, які передбачають виконання. Важливим є те, що віра — це не пасивна покірливість. Новозавітна віра починається зі знання, веде до згоди і закінчується довірою на основі знання, з яким ми погодилися.
Картина віри
Корисним прикладом біблійної віри є шлюб. Як і віра, шлюб складається з кількох етапів. По-перше, ви повинні пізнати цю людину: ви йдете вечеряти, гуляєте в парку, розмовляєте та слухаєте, спостерігаєте за нею разом із сім’єю та друзями. В ході цього процесу, ви починаєте запитувати себе: «Чи міг би я провести своє життя з цією людиною? Чи готовий я взяти на себе зобов’язання перед ним/нею?» Потім, отримавши ствердні відповіді на ці запитання, ви починаєте говорити собі: «На основі отриманих знань, я готовий взяти на себе зобов’язання. Я хочу вийти за межі простого знання та згоди, і довіряти. Я хочу віддати себе їй/йому. Я хочу знати цю людину на найглибшому можливому рівні».
Це досвід усіх, хто вірить в Ісуса. Чи це ваш досвід? Чи ви віруюча людина?