Новий Завіт сповнений страшних застережень відносно лжевчителів та необхідності для кожного віруючого проявляти духовну розсудливість. У Проповіді на горі Господь застерігав Своїх слухачів: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в овечій шкурі, а всередині хижі вовки» (Мт. 7:15). Лжевчителі з самого початку становили серйозну загрозу для здоров’я та єдності церкви. Ми схильні думати про ранню церкву як про чисту й незайману, але єресі почали заражати церкву вже в її зародковому стані. Загроза лжевчення була постійною темою в апостольському навчанні.
Апостол Іван написав своє перше послання більш ніж через пів століття після того, як Ісус виголосив Проповідь на горі та через декілька десятиліть після того, як Павло написав свої послання. Але нічого не змінилося. Лжевчителі все ще становили велику загрозу для церкви. Тому Іван заохочував своїх читачів знати та любити істину, одночасно закликаючи їх остерігатися оманливих і руйнівних вчень лжепророків.
У 1 Ів. 4:1–8 апостол виклав стратегію, за допомогою якої віруючі можуть навчитися розрізняти правдиву дію Духа та фальшиве служіння лжепророків. Хоча ці вірші були написані в першому столітті, принципи, викладені в них, не підвладні часу.
Через понад тисяча років після смерті апостола Івана, Джонатан Едвардс вивчив цей вірш та застосував його принципи до Великого Пробудження. Як ми бачили, він не захищав американське відродження на основі його популярності або емоційного ентузіазму, який воно викликало. Навпаки, він дослідив Святе Письмо, щоб визначити правильну відповідь на духовні явища свого часу. Подібно до Едвардса, сьогодні віруючі мають лише один надійний закон, за яким можна оцінювати сучасне духовне переживання, в тому числі заяви й практику сучасного харизматичного руху. Тільки те, що витримує ретельну перевірку Святого Письма, може бути прийняте, тоді як те, що не витримує, повинно бути викрите та відкинуте. Це є обов’язком кожного пастора й вчителя, а також обов’язком кожного істинного віруючого. Ми могли б сформулювати ці випробування дії Духа з 1 Ів. 4:2-8 у вигляді п’яти запитань:
(1) Чи звеличує це істинного Христа? (2) Чи протистоїть це світському погляду? (3) Чи вказує це людям на Святе Письмо? (4) Чи підносить це істину? (5) Чи породжує це любов до Бога та ближніх? Це ті випробовування випробовування, які Джонатан Едвардс застосував до духовного відродження Великого Пробудження.
- Чи звеличує це істинного Христа?
Вивчаючи Перше послання Івана, Джонатан Едвардс визначив основну істину 1 Ів. 4:2–3, а саме, що правдива дія Духа звеличує істинного Христа. На відміну від лжепророків, ті, хто дійсно наділений силою Святого Духа, зосереджуються головно на Особі та ділах Господа Ісуса Христа. Тому правдива дія Духа проливає світло на Спасителя, вказуючи на Нього в точний, піднесений та особливий спосіб. Лжевчителі, навпаки, применшують і спотворюють правду про Нього.
Одна з єресей, популярних за часів Івана, нападала на біблійне вчення про втілення Христа, заперечуючи, що Ісус мав фізичне людське тіло. Це хибне вчення, відоме як докетизм (від грецького слова що означає «вдавання»), вчило, що тіло Господа було лише ілюзією. Це може здатися дивним для сучасного слухача, але воно процвітало в той час, коли широко розповсюджена грецька філософія стверджувала, що матеріальний всесвіт є злом, і лише духовні реалії є добром. Отже, згідно з докетизмом, Ісус не міг мати реального тіла, інакше Він був би заплямований злом.
Славний пріоритет Святого Духа — вказувати людям на Господа Ісуса Христа. Як сказав Ісус Своїм учням: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив… Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Ів. 14:26; 16:14). Дія Духа завжди зосереджена на Спасителі. Будь-яке служіння чи рух, який Він надихає, матиме той же пріоритет та ясність. На противагу цьому, акцент на Особі та ділах Христа не є визначальною рисою харизматичного руху — натомість на перший план вийшла інтенсивна фіксація на карикатурному зображенні благословення та дару Святого Духа.
Дух діє у Церкві, щоб люди бачили Ісуса як Господа, визнавали Його владу та підкорялися Його волі (1 Кор. 12:3; Фил. 2:9–13)18. Таким чином, правдива дія Духа спрямовує людей насамперед на те, щоб вони звеличували Христа як Господа всього та віддавали Йому свою увагу й любов. Дух найбільше прославляється, коли ми вшановуємо Сина.
2. Чи протистоїть це світському погляду?
У харизматичному контексті майже будь-яке суб’єктивне переживання тлумачиться як свідчення участі Духа. Харизматики можуть думати, що вони сповнюються Духом, коли вимовляють безглузді (часто повторювані) склади, впадають у бездумний транс, вимовляють неправдиві слова так званого пророцтва, відчувають емоційну іскру або жертвують гроші улюбленому проповіднику євангелії здоров’я та процвітання. Але все це не є ознакою присутності Святого Духа. У таких явищах може діяти якийсь дух, але це точно не Дух Божий.
Попри все те, що часто підкреслюється в харизматичних колах, справжнім свідченням впливу Святого Духа на життя людини є не матеріальне процвітання, не бездумні емоції та не уявні чудеса. Переважно це освячення: зростання віруючого в духовній зрілості, практичній святості та уподібненні до Христа через силу та керівництво Святого Духа (як Він застосовує біблійну істину до сердець Своїх святих). Правдива дія Духа переконує серце в гріху, бореться з мирськими пожадливостями та зрощує духовні плоди в житті Божого народу.
3. Чи вказує це людям на Святе Письмо?
Третьою відмінною рисою дії Святого Духа є те, що він заохочує людей до вивчення Слова Божого. Як пояснив Джонатан Едвардс: «Дух, який діє так, що викликає в людях більшу повагу до Святого Письма й більше утверджує їх у його істинності та божественності, безумовно, є Духом Божим». Едвардс виводить цей принцип з 1 Ів. 4:6, де апостол Іван говорить своїм читачам: «Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани». Справа Духа спонукає віруючих підкорятися апостольському вченню (тобто Новому Завіту), а отже — всій Біблії. Він спрямовує їх до більшої вдячності та любові до Святого Письма. І навпаки, лжепророки принижують Боже Слово, додаючи до нього власні ідеї та перекручуючи його зміст (пор. 2 Петр. 3:16).
4. Чи підносить це істину?
Четверте випробовування тісно пов’язане з реакцією як слід ставитися до будь-якої передбачуваної дії Святого Духа. Воно полягає в тому, чи підносить ця справа духовну істину і доктринальну ясність, чи створює плутанину та сприяє поширенню помилок?
В 1 Ів. 4:6 апостол Іван писав просто: «Ми знаємо духа істини і духа омани». Святий Дух, який визначається істиною, різко контрастує з духами омани, які характеризуються помилками та брехнею. Коли духовний рух відомий тим, що захищає здорове богослів’я, викриває лжевчення і не визнає поверхневу єдність — це вагомі ознаки того, що він є справжнім творінням Святого Духа. І навпаки, віруючі повинні остерігатися будь-якої релігійної системи, яка ігнорує здорову доктрину, поширює оману або з радістю підтримує екуменічний компроміс.
5. Чи породжує це любов до Бога та ближніх?
Джонатан Едвардс сформулював п’ятий і останній пункт випробовування для оцінки будь-якого духовного руху: дія Духа призводить до того, що люди зростають у любові до Бога та інших людей. Едвардс взяв цей принцип з 1 Ів. 4:7–8, де апостол Іван писав: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!». Основним плодом Духа є любов (Гал. 5:21), і там, де існує справжня любов, вона є свідченням дії Духа.
Дія Духа породжує любов до Бога, яка виражається у тверезомислячому поклонінні й прославленні. Це біблійне визначення поклоніння. Поклоніння є проявом любові до Бога і тому за своєю природою залучає пристрасті душі.
Публікація складена на основі книги Джона МакАртрура “Чужий вогонь”.